МЕТОДИ ЗАГАРТУВАННЯ КОЗАКІВ.
Історія України 5, 8 клас
Як відомо, козаки
жили серед квітучої природи з чистим і свіжим повітрям. За давнім звичаєм,
більшу частину року вони ходили в легкій одежі, без головних уборів, часто
босими ногами і з оголеним торсом, що давало добрий ефект від повітряних ванн.
Завдяки дії
повітря поліпшувався сон, з'являвся бадьорий та життєрадісний настрій.
Дуже великого значення для загартування
козаків мав сон на свіжому повітрі. Це підвищувало стійкість організму до
простудних захворювань верхніх дихальних шляхів.
Великого поширення серед запорожців набуло
загартування водою. За словами Д.І.Яворницького: « козаки вставали на ноги із
сходом сонця, зразу ж умивалися холодною джерельною або річковою водою».
Серед різноманітних фізичних вправ козаки
нерідко віддавали перевагу плаванню. Майже
неймовірно: частина козаків купалися навіть взимку. Це ж яку потрібно
мати витримку, силу волі, рівень загартованості, щоб ввійти в холодну, льодяну
воду.
У багатьох істориків, особливо іноземних, уже
склалася традиція підкреслювати надмірне вживання козаками алкоголю. Однак ці
твердження носять дуже суперечливий характер. Наприклад, Г.Боплан вказує: „ Під
час походів цей люд дуже стриманий, а коли знайдеться між ними в поході якийсь
пияк, отаман одразу ж наказує викинути його в море. Ім. Забороняється брати в
морський похід чи на бойові операції горілку: вони дотримуються цього дуже
суворо.”
Таким чином, систематичне виконання фізичних
вправ разом з ефективною системою загартування виховали той тип козаків, які
легко переносили спрагу та голод, спеку та холод і були надійними захисниками
всього українського народу.
НАСЛІДКИ ДЛЯ ЗДОРОВЯ АВАРІЇ НА ЧАЕС.
Історія України 5 клас
У ніч
на 26 квітня 1986 року вибухнув реактор на Чорнобильській атомній
електростанції. У повітря було викинуто величезну кількість смертельних для
всього живого радіоактивних речовин. А в цей час люди йшли на першотравневу
демонстрацію, в тому числі і діти. Про небезпеку оголошено не було. Внаслідок
цього величезна кількість населення зазнала радіаційного впливу.
Доісторична медицина
Всесвітня історія 6 клас
Початки лікування
і гігієнічних знань народилися із спостережень і досвіду на найраніших стадіях
існування людини і закріпились у звичаях та прийомах лікування і захисту від
хвороб, що створили народну медицину та гігієну. Значну роль серед
попереджувальних та лікувальних заходів відігравало використання сил природи
(сонця, води, повітря), емпірично знайдених лікарняних засобів рослинного та
тваринного походження.
Спочатку хвороби розглядались як зовнішня і
ворожа людині жива істота, що проникає в тіло і викликає хворобливий стан.
Безпорадність перед силами природи, нерозуміння оточуючого світу призвели до
виникнення уявлень про злих духів, які вселяються в людину, і застосуванню ряду
магічних засобів і прийомів лікування (заговори, молитви, заклинання та ін.),
що мали в собі зачатки психотерапії. Розвивалися знахарство, шаманство; виникла
жрецева, храмова медицина.
Йоги. Здоровий спосіб життя. Профілактика йододефіциту. Всесвітня історія 6
клас
Щоб стати досконалим, треба було
тренуватися. Для цього індійці розробили спеціальну систему вправ для душі і
тіла. Вона називається йогою, а її прихильники – йогами. Мета її – підкорити
тіло розуму, волі. Завдяки тренуванню йоги досягають великої досконалості тіла.
Фізичні вправи йогів включають загартування,
правильне дихання. Це один із способів лікування без ліків та збереження
здоров'я. Здоров'я – це дарунок природи. Людина від природи має високо
вдосконалений функціональний організм, оптимальної форми тіло для
життєдіяльності, з універсальним захистом від різних зовнішніх та внутрішніх
негативних впливів – холоду та спеки, ран та отрут, стресів та травм, голоду та
хвороб тощо.
Сьогодні дуже поширеним є таке захворювання як
нестача йоду.
Історія проблеми
нестачі йоду в організмі людини налічує майже таку ж кількість тисячоліть, як і
власна історія людства.
Уперше зоб і пов'язана з ним хвороба
кретинізму з'явилася ще задовго до нашої ери, за часів давніх Китаю та Індії.
Найстаріше зображення зобу було знайдено на буддійських фресках ІІІ –ІІ століть
до н.е. в Пакистані (містоГандахар).
Медики світу давно довели, що в разі нестачі
йоду в організмі людини людство стає перед загрозою хвороб, пов'язаних з
йододефіцитом.
Нестача йоду викликає зоб, дитячий кретинізм,
уповільнення психічного й розумового розвитку дітей тощо. Урешті – решт ці
хвороби здатні знищити не лише окрему людину, але й цілі популяції. Йододефіцит
є однією з причин виродження нації. Щоб цього не сталося треба вживати йодовану
сіль.
Єгипет.
Всесвітня історія 6 клас
В єгипетській медицині ми зустрічаємо суміш
найдикіших, забобонних, доісторичних поглядів із розумними, суворо перевіреними
спостереженнями і висновками. Будь-якому лікарю було визначено виконувати лише
ті правила, які жерці виклали в особливих творах. Всі відкриття в медицині
приписувалися богам і богиням: Озірісу, Ізіді, богині Бупастіс і Тоту.
Лікувальна справа знаходилася в руках жерців – пастофорів; вони приймали хворих
в храмах. Викладання медицини здійснювалося в особливих школах. Гігієна в
Єгипті грала значну роль; були точно визначені спосіб життя громадян, їх їжа,
сон, обмивання. Багато з подібних правил були запозичені євреями і ввійшли в їх
священні книги. Кожні три дня (за іншими – три місяці) визначалося приймати
послаблюючі та рвотні для очищення тіла; у визначені проміжки часу призначався
піст. Здоров’я підтримувалося також іграми. Особливі рахівники вели записи про
народжуваність і смертність із зазначенням причин хвороб. Поховання
здійснювалося на кладовищах, в горах; для трупів царів будувались особливі
кургани у вигляді пірамід. Трупи вільних громадян бальзамувались в трьох видах
відповідно суспільному положенню померлого. Як анатомія так і фізіологія майже
повністю відсутні в єгипетській медицині. Тілом керують чотири духи (декани).
До 50 років тіло збільшується в вазі кожного року на ½ лота, а пізніше починає
зменшуватися, від цього і відбувається смерть. єгиптянам були відомі
властивості 700 засобів, які добувалися із всіх 3 царств природи. Були відомі
опій і гашиш. В порівнянні із сучасною медициною внутрішніх засобів було не
дуже багато; ліки давалися завжди свіжі і підігріті; також ліки змішувалися з
тістом і давалися в вигляді хліба. Щоб ввести ліки дітям, годувальниця приймала
його і воно з молоком потрапляло до немовляти. Засоби, які не вводилися через
рот, були дуже різноманітні: клізми, тампони, затички, впорскування, втирання,
обкурювання, мазі, припарки. Зуби пломбувалися, відсутні замінювалися на
штучні, які прив’язувалися золотою проволокою до сусідніх зубів. На думку
Еберса, заклинання мали значення тільки для нижчих прошарків суспільства.
Єгипетські лікарі досягли в лікуванні очних хвороб дивовижного мистецтва;
призначалися ліки і проводилися операції. Єгипетське малокрів'я складає
своєрідну хворобу, походження якої від паразитів пояснено лише недавно; ця
причина, однак, вказана дуже точно ще в папірусах. Хвороби шкіри і особливо
проказа зустрічалися часто; проказа вважалася заразною, тому хворі ізолювалися.
Хірургія єгиптян значно поступалася індійській, але перев’язка ран
здійснювалася досить задовільно; при переломах змінювалися пов’язки; виразки
присипалися порошками або лікувалися мазями. Акушерство було досить розвинене;
велика кількість прийомів для ведення правильних пологів, також для лікування
жіночих хвороб та безпліддя були запозичені у єгиптян греками і описані
грецькими лікарями.
Греція.
Всесвітня історія 6 клас.
Одним із засновників медицини в Стародавній
Греції був Ескулап – єгиптянин, що перебрався в Грецію. Від Ескулапа вважалось
вели походження жерці, що займалися лікуванням – асклепіади. Лікування
здійснювалося в храмах, яких налічувалося більше 320. В храмі зцілення
здійснювалося методом інкубації: хворий, що молився протягом дня, засинав у
храмі; бог з’являвся у сні і оголошував свою волю. В Греції було декілька
лікарських шкіл, які змагалися одна з одною і, намагаючись привернути більше
учнів, стали викладати медицину і світським людям. Особливо славились школи в
Кренах, Кротоні і Родосі. Всі вони занепали, коли виникли дві нові: в Книді і
на острові Косе. Найкращою була остання: з неї вийшов Гіппократ.
Окрім храмів
іншим джерелом медичних знань були філософські школи. В них вивчалась вся
природа, відповідно і хвороби. Філософи висвітлювали медицину з іншого боку ніж
лікарі-практики – саме вони розробляли її наукову сторону; вони, крім того, за
допомогою своїх бесід поширювали медичні знання серед освіченої публіки. Третє
джерело медицини становила гімнастика. Люди, що завідували нею, розширили коло
своїх дій та лікували переломи та вивихи, що спостерігалися часто в палестрах.
Спорт у житті греків.
Всесвітня історія 6 клас
Хто з
вас любі друзі, цікавиться історією фізичної культури та спорту, той. Напевне,
знає, що про досконалість свого фізичного стану люди почали дбати ще на межі
палеоліту і неоліту. Про це переконливо свідчать написи та малюнки, виявлені на
стінах печер. Пізніше кам’яні плити, глиняні таблички, папіруси етрусків,
хетів, ассирійців, єгиптян розповіли вже про певну систему фізичного гарту.
Однак
лише за часів Стародавньої Греції, де наука, освіта, культура, мистецтво та
філософія набули найвищого розквіту, фізичне виховання було проголошене основою
життя і доведене до рівня культу.
Саме
звідти пішли такі слова, як олімпіада, стадіон, атлет, гімнастика тощо.
Найбільшою образою для себе житель Еллади вважав, якщо його зараховували до
тих, хто не вміє писати або плавати. Філософ Платон називав кульгавою кожну
людину, в якої тіло і розум не були однаково розвинені. У V столітті до нашої ери, коли
Олімпійські ігри стали традиційними, спартанський цар Архівам був покараний
радою старійшин за шлюб з жінкою малого зросту.
Фізичне
виховання Афін.
В
Афінах навчання велося одночасно в трьох школах: граматичній, музичній і
гімнастичній. В останню, так звану палестру, учень вступав у шестирічному віці.
Тут він перебував більшу частину дня – займався фізичними вправами і брав
участь у змаганнях. Причому, фізичне навантаження збільшувалось з кожним роком,
враховуючи змужніння юнака.
Грецькі
діти ледь не з молоком матері всотували в себе дух суперництва та боротьби. Вже
змалку вони знали секрети бою «півників», коли, підстрибуючи на одній нозі,
треба було збити суперника, змусивши його втратити при цьому рівновагу.
Гімнасії
(від слова «гюмнос» - голий, непокритий) приймали юнаків віком 14-16 років. У
цих навчальних закладах юні елліни прилучалися до боротьби, бігу, метань списів
і дисків, ігор з м’ячем, вивчення основ військової справи.
Всесвітня історія 7 клас
Розвиток медицини у Візантії.
У Візантії було складено багато навчальних посібників
з медицини. Основними методами лікування вважалися проносні і кровопускання.
Таким чином візантійці намагалися вивести з організму «шкідливі лишки». При
хірургічних операціях використовувалися різноманітні інструменти, а також
усиплюючі та місцеві знеболюючі засоби. Лікарі самі збирали цілющі трави і
виготовляли з них багато ліків у вигляді настойок, відварів, мазей. У ХІ
столітті при одному з монастирів у Константинополі було відкрито лікарню.
Лікарі вели прийом і тих хворих, які приходили. Для навчання лікарського
мистецтва при лікарні було створено медичне училище.
Розвиток медицини в країнах халіфату.
У Середній Азії жив великий учений Ібн – Сіна;
в Європі його називали Авіценна. Він був дуже різнобічним мислителем –
філософом, астрономом, географом, медиком, поетом. Відомо понад 100 його
наукових праць. Особливо уславився Ібн – Сіна як лікар. У своїй знаменитій
праці «Канон лікарської науки» він описав ознаки багатьох хвороб, які до нього
не вміли розрізняти. На Сході Ібн – Сіну називали главою вчених.
Їжа та напої в Середньовіччі.
Середньовічні
хроніки розповідають про те, як бідували люди під час голодоморів. Вони
об’їдали листя на деревах, готували узвар із болотних трав, випікали млинці із
жирної білої глини, смажили гризунів та комах. Траплялися також випадки
людожерства.
Але й за сприятливих умов не всі люди, навіть
якщо вони були багатими і шляхетними, харчувалися завжди пристойно. Раціон
людини залежав не тільки від матеріального достатку, а й від природних умов,
роду занять, місцевих звичаїв і традицій.
Велику роль, особливо в епоху Раннього
Середньовіччя, у забезпеченні людини їжею відігравало полювання. Але воно не
завжди було вдалим.
Набагато надійнішою була риболовля. Рибу їли
навіть сирою, проте частіше варили, коптили, солили, в’ялили, сушили. Такою
рибою харчувалися в дорозі.
Хліб
і виноградне вино були найпоширенішими продуктами в Південній Європі. У країнах
Північної Європи, де виноград не визрівав, частіше вживали пиво. Хліб випікали
із без дріжджового тіста. Борошно виготовляли з проса, ячменю, пшениці, жита.
На
середньовічному городі росли ріпа, редька, бруква, капуста, на півдні – бобові
культури, сочевиця. Для приготування чаю люди в ті часи широко використовували
ромашку, звіробій, ялівець. Нагідки, хміль, конвалію настоювали як холодний
кисіль. Найпоширенішими фруктовими культурами були яблуня та аґрус. У лісі
збирали горіхи, ягоди, гриби.
Порівняно рідко в їжу використовували молочні
продукти.
У середині міських мурів.
Вулиці
середньовічного міста були вузькими, темними, брудними. Каналізації не
існувало, сміття викидали просто на вулицю. У дощ вона перетворювалася на
справжнє болото, і пішохід ризикував подолати її лише на ходулях. Наприкінці
ХІІ століття французький король Філіпп ІІ Август знепритомнів від тих
«пахощів», що через відчинене вікно донеслися до його паризького палацу. Після
цього він наказав замостити дорогу.
А у
ХУ столітті імператор Фрідріх ІІІ ледь не потонув у центрі міста разом із
конем. Зате в такій багнюці добре почувалися численні гуси, качки, свині, яких
тримав кожен бюргер. Не дивно, що в середньовічних містах часто спалахували
жахливі епідемії.
Місто
погано забезпечувалося питною водою. Спочатку водопроводи виникли в Італії, а
згодом і в інших країнах Європи. Проте вода надходила не в будинки, а у
відкриті громадські фонтани і цистерни, де легко забруднювалася. Вуличного
освітлення не існувало.
У
містах рано відкрилися корчми і шинки. Там не лише вживали хмільні напої, а й
грали в кості та карти, які прийшли від арабів і користувалися популярністю по
всій Європі. Неодмінною рисою міського життя стали готелі, громадські лазні та
перукарні. Зазвичай перукар був за сумісництвом ще й хірургом – «пускав кров» і
робив не складні операції. У містах працювали численні лікарні – лазарети. Вони
отримали таку назву тому, що їхнім покровителем вважався Святий Лазар.
Середньовічні
люди рано зрозуміли, що бруд сприяє поширенню епідемій. Уже з кінця ХІІІ
століття магістрати почали постійно видавати накази про благоустрій міст.
Згодом дотримання в містах чистоти й порядку стає у Західній Європі повсюдним.
Епідемії.
Змінювали
склад і кількість населення в Європі страшні епідемії, майже безперервні війни
та часті голодомори. Середньовічні медики нічого не знали про справжню природу
хвороб, тому своїм «лікуванням» часто більше завдавали шкоди хворим, ніж
допомагали їм. Вони були безсилими запобігти епідеміям туберкульозу, сибірської
язви. Жовтухи, малярії, дизентерії, черевного тифу та інших смертельних недуг.
Доймала багатьох середньовічних людей страшна проказа, яка перетворювала людину
на живий труп. Але найстрашнішою хворобою середньовіччя залишалися чума, єдиним
порятунком від якої аж до 18 століття служило дотримування поради – втікати із
зараженої місцевості якомога швидше, якомога далі і повертатися якомога
пізніше.
Шлюб і сім'я в Середні віки.
На
зорі середньовіччя на укладення шлюбів у Європі впливали римські та варварські
традиції. Так, римське право узаконювало ранні, майже дитячі шлюби – з 12
річного віку, але до кінця середньовічної доби шлюбний вік у Європі зріс на
кілька років.
Традиції
варварів допускали шлюби між родичами, натомість забороняли їх між вільними та
рабами
Їжа та напої
Харчувалася
середньовічна людина загалом скромно. М’ясні страви навіть заможні споживали не
щоденно, селяни ж смакували ними лише у найбільші свята. Цукру середньовічна
Європа не знала, його замінював мед. Споживали переважно житній хліб, каші.
Боби під часниковим соусом. Мало їли фруктів і овочів, сир же і риба взагалі
були делікатесом. Щоб зникло відчуття голоду, шлунок наповнювали вщерть, тому
люди часто страждали нездоровою повнотою й нетравленням шлунку. Багато пили
пива й вина. Спирт, що його європейці назвали «горілчаним чортом», вперше з’явився
біля 1100 року, а ще через пару століть збентежена Європа сушила собі голову
над тим, як його позбутися.
Їли
здебільшого двічі на день. Харчувалися нерегулярно, бо гучні бенкети
змінювалися тривалими постами, за дотриманням яких церква дивилася обома. Але
найбільше поститися доводилося в голодні роки. Вчені вважають, що неякісне й
нерівномірне харчування підривало здоров’я людей, викликало в них потяг до
«чуда» та здатність до видінь.
Китайська кухня середньовіччя
Для
більшості китайців з харчуванням завжди було сутужно. Харчами не перебирали –
споживали ледь не все підряд. Страв існувало багато, понад 130. вони поділялися
на «основну їжу» - випічку з муки, зварену на пару крупу тощо та «додаткову
їжу» - овочеві, м’ясні та рибні страви. Продукти споживали лише вареними чи
смаженими. З УІІ століття в Китаї з’явився цукор-пісок. З м’ясних страв
делікатесом вважалася собачатина. Охоче споживали китайці й молоко.
Прості
китайці запивали страву водою, а заможні гурмани – просяним чи рисовим вином. У
ІІІ – ІУ століттях китайці познайомилися з чаєм і буквально закохалися в цей
цілющий напій. Чай оспівували поети, про нього писали наукові праці! До ХІУ
століття, поки в країні не з’явився чайник, чай варили як суп, а не заварювали
його окропом.
Заняття спортом. Китай.
Найбільш
масовим видом спорту в середньовічному Китаї була командна гра в м’яч. Команди
налічували по «десять з гаком» гравців. Ця гра була пращуром нашого футболу.
Любили китайці також поло – спортивну гру в м’яч верхи на конях.
Історія України 9 -10 класи
Народна їжа та харчування
українців у першій половині ХІХ століття.
Найбільш давнім способом консервування
овочевих продуктів для приготування сезонних запасів, яким найчастіше
користувалися у ХІХ столітті, було соління і квашення. Квасили капусту, буряки,
солили огірки, груші-гнилички, яблука садові й дикі, кавуни, сливи, гриби.
Маринували сливи в медовій ситі або у виноградному вині. Одним з найпоширеніших
способів заготівлі садовини й продуктів збиральництва було сушіння…
У ХІХ
столітті переважав рослинний характер харчування. Продукти тваринництва були
досить дорогими.
Суттєвим
доповненням до бідної на білки селянської їжі була риба. Рибу солили і
зберігали в діжках. А солону ще й в’ялили на повітрі або сушили в печі й
зберігали в полотняних торбинках, підвішених в коморі чи на горищі.
Серед
рослинних страв у харчуванні українців значну роль відігравали варені страви із
зернових, хлібних рослин. Найдавніші за походженням, нескладні в приготуванні й
висококалорійні каші становили суттєву частину народного харчування. Каші
виготовляли з проса, гречки, кукурудзи, ячменю, вівса, зрідка пшениці. Із цих
самих круп варили і рідкі страви: пшоняний куліш, ячний крупник та ін.
Найбільш
популярним, виразним і звичним у харчуванні українців, як і багатьох інших
народів, був і досі лишається хліб. У ХІХ столітті з хлібом їли рідкі й густі
страви на сніданок, обід і вечерю, фрукти й кавуни або молоко чи кисляк на
підвечірок.
На
відміну від європейців, українці здавна віддавали перевагу житньому «чорному»
хлібові, що з подивом засвідчували іноземні мандрівники. Унаслідок зубожіння
селян уже в ХІХ столітті чистий житній хліб без домішок ставав у них рідкістю.
Чай у
ХІХ столітті ще не набув поширення у селянському середовищі. Заварювали цілющі
рослини: м’яту, звіробій, чебрець, липовий цвіт, а то й просто вишневі або
малинові гілки, та й пили відвар.
До
харчового раціону сільського населення входили також напої, які можна розділити
на: безалкогольні, слабоалкогольні та алкогольні.
Український спорт в умовах бездержавності.
У
складних умовах бездержавності прославляли Україну своїми виступами українські
атлети. СРСР не брав участі в Олімпійських іграх. Натомість у 1920-х роках під
керівництвом Червоного спортивного інтернаціоналу проводилися альтернативні Міжнародні
робітничі олімпіади. Усе ж в Олімпійських іграх в 1920-х роках у складі команд
Польщі, Румунії, Чехословаччини, Латвії, США та Канади брали участь і
українські спортсмени. Першим українцем – призером Олімпійських ігор став
львів’янин кіннотник Адам Круликевич, який на іграх УІІІ Олімпіади в Парижі
виборов бронзову медаль у подоланні перешкод. У 1928 році на олімпійському
турнірі в Амстердамі та через чотири роки в Лос-Анджелесі успішно виступив
львівський шабліст Тадей Фрідріх.
